Я стечу краплиною по вікні,
Де промінь світла згасає,
Душа як завжди б'ється на війні,
Бореться, за те що кохає.
А я слухаю тишу в кімнаті,
Тільки ти мовчи, заспокойся,
Залишилось кохання у сонаті,
Між строк життя збереглося.
Я піднесу свічку до листка
І мабуть без довгих роздумів,
Спалю її вщент, до тла,
Щоб назавжди біль спопелів.
А ти ще хочеш почути правду,
Чому зробилась щасливою,
Як звільнила душу бліду,
Любов стала не важливою?
Чомусь рано закінчився рай,
Мабуть зради я не простила,
А ти звісно другу чекай,
Щоб сильніше за мене любила.
Спалене кохання
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082104472
Свидетельство о публикации №115082104472
Рецензии