Є безліч лиць й простягнутиї долонь,
Але душа ховається в віршах.
Є ті,у кого серце, як вогонь,
А є ще ті, які повисли на плечах.
Є ті,кого рівняєш до ікон,
Для них підносиш руки в небеса.
Є ті,що скажуть пафочне "пардон",
А є і ті,що збережуть далекі адреса.
Є запах слів, духмяність пауз,
Є бризок сміху аромат,
І є хвилюючий до сказу
Далекий, рідний твій флегмат.
Є звук дощу,є шепіт душ.
Є дзвін у серці, а потім біль...
І є приємний мозку струс,
Який уп'янить все, а схожий він на хміль.
безл ч лиць
© Copyright: Вероника Крамер, 2015
Свидетельство о публикации №115082001902
Свидетельство о публикации №115082001902
Рецензии