Дорожнi нотатки

"27 липня у нас було 13 двухсотих... Це був тяжкий день! Кожного дня у нас є 200-ті. Я займаюся ними. Щоб провести ексгумацію, аналіз ДНК і замовити цинк, потрібо 7 тисяч...."

  Ми їдемо настільки швидко, як тільки можливо. За вікном ніч, очі ріжуть проміні придорожних фонарів. За кермом офіцер, поряд - комбат. В машині ще декілька бійців батальйону Айдар.

  "... він построїв їх і сказав: "Сьогодні багато нових облич, я всіх не запам`ятаю. Підемо на передову, вернемось...але не всі!". Так він жартівник!" Сміються...

  Переді мною оживає книга " На Західному фронті без змін", яку я декілька годин тому читала. Чую сміх і згадую:"Мы стали черствыми, недоверчивыми, безжалостными, мстительными, грубыми, — и хорошо, что стали такими: именно этих качеств нам и не хватало. Если бы нас послали в окопы, не дав нам пройти эту закалку, большинство из нас наверно сошло бы с ума."

  Поряд зі мною сидять молоді бійці. Але зовсім вони не асоціюються в мене з молодістю.
 
"Молодежь! Каждому из нас не больше двадцати лет. Но разве мы молоды? Разве мы молодежь? Это было давно. Сейчас мы старики."

  Вісім годин ми в дорозі. вісім годин на вустах... ні, в серцях, в душах в повітрі війна, біль, самовідданість, надія та відчай...

 "Шкода, що Василя нема з нами, він би сказав "Ви дебііііли!!! не говоріть про війну, говоріть про балерин, музику, життя...""

  Важка сонна голова схиляється на сидіння... Слова тануть в дрімоті, потім знов виринають... Реальність і сон перемішуються...

  - Скільки кілометрів до Києва?
  - Близько 90.
  - Ні, 40, так напевно не більше 40...

 Знов дрімота.

 - Проїзджаємо Байкове.
 - Там також є наші.
 - Я не був на похоронах, не зміг.
 - Гарні були, здорові...
 - Так, здорові хлопці були...

  В салоні тиша. Наче хто об`явив хвилину мовчання...

  Складається враження, що на війні розмиваються грані між живими та мертвими. Про "балерин, музику та життя" можуть говорити живі, або ті, хто повернувся з війни... Повертаються не всі! Ті що зі мною в машині залишилися там.

  Мій дідусь до самої смерті постійно говорив про війну. Він теж не повернувся звідти...

  "Эта книга не является ни обвинением, ни исповедью. Это только попытка рассказать о поколении, которое погубила война, о тех, кто стал ее жертвой, даже если спасся от снарядов."

  За вікном ніч, ріжуть прожектором очі фонарі та зустрічні автомобілі. Відчуття, що я на операційному столі - лампа качається, скрипить, нахабно вривається в напівсвідомість.
Небо затягнуло хмарами. До світанку ще далеко...Ой, як далеко!