Amor non est medicabilis herbis

Я відчуваю себе безпорадною
Пишу тобі повідомлення ,
потім стираю.
В надії ,що ти колись прочитаєш
те ,що не надіслала.
Те ,що я зараз помічаю
 у своїй голові і у твоїх грудях :
швидкі подихи,
туманні рухи,
гучні стуки всередині.
Під твоїми ребрами й кометами
 щось живе ворушиться,
збільшує ритм.
Так, я змучилась,
мила чи радше кохана ,
дихати.
Помічати в тобі свого всесвіту якісь крихти.
А потім бачити :
вибрана жертва стомилась кричати.
Шепотіти над вухом,
кудись втікати .
І нічого уже не хочеться.
Тебе лякає моя дивна розгубленість,
Кохана моя...кохана...
саме так люди губляться,
саме так розтають у просторі,
мов ті привиди чи непотріби.
Бо попереду тільки білий екран,
 хтось проник в мою голову ,
зламав захист,
а я чомусь дозволила.
І тепер поламана,порвана ,розідрана своїми ж думками,самою собою.
І уже не вистачає сили,
щоб відкрити очі й переставити те,
що можна переставляти,
викинути зайве сміття з монітора.
І хтось має обов'язково сказати:"Поверненню не підлягає,як і ремонту.
 Краще здайте на брухт чи викиньте,
купіть іншу іграшку,
не подерту ,простішу,а може іншу версію .
Тож не морочте голови й знайдіть нового робота -без віруса Когіто".