***

То був стрімкий потік річки,що луною віддавався поміж гір та дерев.Агов! і луна котилася від землі до неба,здіймаючи кожен листок чи травинку,пурхаючи повітрям поміж людских голосів.
Вузькою стежкою спускався Стефан,його кроки різким відлунням відбивалися від каменів.Його погляд був насупленим,як небо,коли має ось ось піти дощ.Брівна дуга щільно сходилась посередині,важкі думки клубилисяв  його голові,але він ще точно не знав,яким чином він цего лишиться.Тонкі губи,міцно стиснуті,ніби він тримав там у полоні слова,бодай жодне з нього не вирвалось ненароком чи просто так,через неувагу.Часом він зупинявся і потирав пальцями чоло.Вітер розвіював волосся,а він напинав кожуха повище,аби той закривав своїм куцим коміром його потилицю.
Важко давався сьогодні Стефану шлях - його ноги ніби запліталися і йшли у танок до Чугайстра,що не впинно завав його до себе,музикою річкового потоку та шумом дерев.
Аж ось,врешті-решт його шлях скінчився і він перейшов на інших бік річки.Трава стала не менш зеленіша,але відчуття були більш приязні та спокійніші.Він крокував,та все не викидав з голови - "що сказати?"...Його чоловіча погорда мала неабиякий сильний характер.Здавалось іноді,що його сам Перун закляв на лиху вдачу та міцність руки.Часом коли Стефанові доводилось битись,чи відстоювати батькові інтереси,він виявлялв неабияку силу волі та переконання.Мужній красень! іноді заздрісні лихослови називали його - бахуром,і пускали про нього дивовижні плітки,що маючи таке багатство,він певно має неабияку кількість любасок та дітей.Насправді Стефан просто здавався таким серйозним та не порушним,всередині нього майоріла ніжна,тремтяча зірка цноти,що часом відвертала його від дівчат чи жінок,які мали на меті його до себе причепити.Батько Стефана мав вдачу поміж жінок,але до скону окрім любасок,жінки більше не заводив.Часом мовив до Стефана:
- "радше самому свій вік зносити,аніж Домни зректисі", - повертався на бік та засинав.
Більше сину він не відкривав серця,але всі знали,що його серце забрала Домна (чарівниця).
Стефан увібрав у себе більше рис матері - мовчазний,м"який та розпачливий.Батько часто нарікав на те,що від нього син має лише суворий погляд та газдівську вдачу,але чим більше він поглиблювався у ці міркування,тим більше починав тішитись від того,що нічого не пропаде марно.
Стефан не любив галасних засідків,музики та танців.Часто він йшов десь до річки,чи в глибину лісу.Тиша заспокоювала його серце та надавала голові свіжих,здорових думок.
Цього разу він був дуже злий та спантеличений - дівчата,верткі на язика,почали кепкувати з нього.Не зважаючи на це,Хлопець пішов не обертаючись у свій світ,де на нього чатувала тиша та спокій.Дійшовши до дуба,він побачив,що на зрубаному шматку дерева сиділа дівчина.Вона схилилась,поклала голову на коліна та спала.Її білі ноги впились у вологу землю,і на мить здалось,що земля її поглинає.Спокійно ихаючи,наче маленька пташка,вона не помітила хлопця,і продовжувала лежати.Стефан зробив крок,гілка тріснула і дівчина різко схопилася.