Заздрощi Богiв...

Коли спивали спраглі ми кохання -
Із заздрістю дивилися БогИ...
А потім нам послали покарання:
Нас кинули із світла до пітьми,
Поналивали в кухлі біль розлуки
І наказали те до краплі пить -
Враз - миттю розімкнулись наші руки
(Яка гірка була прощання мить)...

Знов краплі полину спиває пам"ять -
Так ніжно у душі струна тремтить,
А спомини, мов жебраки, шукають
Притулку, щоб зігрітись хоч на мить...
Спиваючи вразливі сльози жадно,
Мов злодії, Тебе із снів крадуть...
(ШкодА, що почуттям ми не підвладні -
Думки все глибше пам"ять бережуть)...

Вони летять, мов кадри кінострічки,
Вриваючись, мов вітер у вікно,
Й кричать:вам двічі не ввійти до річки,
Життя прожити вдруге не дано!
Не перезняти деякі моменти
(на жаль, в житті - не так, як у кіно)...
Думки роять чутливі сентименти
(у кухлику не випите вино)....

Хотілося напитись до безтями
За те кохання, що дісталось нам...
Навіщо пам"ять залишає плями,
Що непідвладно стерти і БогАм?
За що БогИ послали тії муки,
Той ніжний щем - із різних берегів?

Щоб в самоті не пити біль розлуки -
Не викликайте заздрощів БогІв...