Батьков

Не знаю, батьку мій… не знаю…
Чи виконав я твій наказ?..
Та груди кожен раз стискає,
Коли іду я на Парнас…

Несу на сповідь свою душу,
В катрени зібгані рядки.
Що в них тепер втискати мушу
Свої розхристані думки.

А в них і відчай і розпука,
І сум, і радість, і любов…
Біль до нестями – від розлуки
І радість від кохання знов…

Життя то вниз – то вверх підносить…
Мандрує Всесвітом душа…
Тут – засміється… там – голосить…
І знову в тіло поспіша…

Та ти ж і сам, не раз бувало,
Топтав стежину на Парнас…
І Сонце… веселіш вставало…
І посміхався дід Панас…

Той що дививсь на нас з «потрета»,
Що у бабусі на стіні...
І перша… в вигляді сонета
Твоя рецензія – мені…

На жаль – пропали десь ті вірші…
Пішли в світи – шукати долі?..
Чи може десь над ними свище
Бешкетник-вітер, в чистім полі?..

Не знаю, батьку мій… не знаю…
Чи виконав я твій наказ?..
Та груди тихий щем стискає,
Коли іду я на Парнас…

09. 01. 2014 р.        Дмитро Демуз