Ти знову, як покинутий собака,
Що вірою і правдою служив -
Сидиш у дощ, під ледь прогнившим дахом,
І більше не знаходиш в собі сил.
Одні пішли, бо відстань їх забрала.
Тепер між вами кілометри слів,
Що відлетять невинними птахами
У світ, всіма забутих почуттів.
А інші вже знайшли нового друга,
Який тебе в усьому замінив.
І хоч для них це є значна заслуга
У тебе крик від болю: "Як посмів?!"
А треті лиш вдають із себе щирих
Та зрештою приносять тільки біль.
Як тільки ти повернеш до них спину -
Посипеться на старі рани сіль.
Крик самотностi
© Copyright: Дана Весна, 2015
Свидетельство о публикации №115081203909
Свидетельство о публикации №115081203909
Рецензии