Зупинившись у перехрестя доріг,
Й не побачивши власних слідів на бруківці,
Ми забули звучання музики ніг,
Заборгованість вогників власній сітківці.
Ми палили багаття із власних мрій,
Бо не знали чим можна здобути те світло,
Що колись так жевріло у серці і квітло,
Ми палили багаття із власних надій.
І колись наше сонце,як свіча,догорить,
І не буде вже місяця,ми його випили,
Нас навчать, як повинна людина любить,
Все,що дане їй світом, без прикрас і без вибриків.
Зупинившись у перехрестя доріг,
Не побачим ми власних слідів на бруківці,
Світ колись догорить і від музики ніг,
Тільки борг залишиться нашій сітківці…
Ми просто однаков люди з однаковими долями
© Copyright: Ольга Царьова, 2015
Свидетельство о публикации №115081105965
Свидетельство о публикации №115081105965
Рецензии