................................"У Бога за дверима лежала сокира "(Т.Г. Шевченко).
Вірую… не вірую… а з тою сокирою,
Що лежала за дверима, говір справді був:
То жиди зметикували, житло Богу будували -
Хай живе собі здоровий… дехто й підзабув.
Храм здійнявся – за хмарини, де, як вівці з полонини,
Серед темряви безодні зорі мерехтять.
Всі, підлеглі Божій чистці, хто брав участь в будівництві,
Покидали інструменти, стали і тремтять.
Бог все щільно обдививсь. «Кожен славно потрудивсь…
Та боюсь я за оселю, - згодом він сказав.-
То, щоб вас не убивати, мушу пам`ять відібрати,
Щоб, бува, не повернулись». Мовив і забрав.
Шаленіючи від щастя, геть, подалі від напасті,
По домівках всі розбіглись та забули враз.
Тож, забули і сокиру, що лишилась для приміру:
Не хвилюйся, Боже правий, з пам`яттю – гаразд!
У Бога за дверима...
© Copyright: Владимир Ружицкий, 2015
Свидетельство о публикации №115081008995
Свидетельство о публикации №115081008995
Рецензии