157. Василь Стус. Руки скрутили не выкричаться...

Руки скрутили – не выкричаться
(Без рук – как прокричать?).
Уснуть ветвями заснеженными
И не думают тополя.
Замерли, словно свечи,
Под холодом, как под огнем,
Сжавшиеся,  поределые
Декабрьским недобрым днем.
Застыли до дна в раздумьях,
Наполненные, как амфоры,
Песчаным вихрем морозным
Украинской Африки.
Отчаянья каждая  выше,
Как непроглядная ночь,
Обломками нервов свищет
В пралесе противоречий.
И страшно, будто антенна
Ловит радарною кроною
Узорновышитый день,
Раскрашенный криком вороньим,
Раскрашенный звоном трамваев,
Звонким смехом детей
И круглым милицейским бисером
На скрестке Крещатика.

XII. 1964


Згорнули руки — не викричатись
(як викричатись — без рук?).
Засніженим віттям витишитись
тополі і не беруться.
Спочили ясні, мов свічі,
холодом, як вогнем,
применшені і порідшалі
з грудневим недобрим днем.
Спочили до дна у роздумах,
наповнені, наче амфори,
піщаним повітрям морозним
української Африки.
З них кожна за розпач вища,
як герметична ніч,
цурупалком нервів свище
крізь праліси протиріч.
І лячно, немов антена
ловить радарною кроною
візерунчастий день,
гаптований криком вороновим,
гаптований дзвоном трамваїв,
гострим сміхом дітей
і круглим міліцейським бісером
на розі Хрещатика.
XII. 1964

Большое спасибо Василю Вакуленко за помощь в работе над переводом этого стихотворения.