Осiннiй триптих

                1

Мій ліс в осінньому убрАнні -
                зелено-синьо-золотий...
Його вже студить на світанні
                північний подих крижаний.
Той подих і на мене лине...
               Дивлюсь: на травах лугових
чи то роси дрижать перлини,
                чи сльози то з очей моїх?
Ой, доле, доле, чим я винен?
                За що мені така біда? -
Навіщо в кучерях сивини,
                коли душа ще молода?


                2


Осінь у лісі... Птахи і звірята
       менше заводять грайливих пісень. -
Мають вони вже сьогодні подбати
            і про січневий засніжений день.
Стихли озера - сумують, гадають...
                Бач, незабаром надійде зима.
Наче в дзеркАла , у них заглядають
                небо холодне і Вічність сама.
Лише вітри - бешкетують та й годі...
                Що їм турботи... і що їм журА...
Тож і в людей, як у рідній природі:
         справи серйозні - кoмусь лиш ігра.


                3


Поміж пісків зберу я цмину -
                ген жовті гронця ще цвітуть;
я з ним до часу не загину -
                його ж безсмертником зовуть.
Знов з підвільшаної криниці
                нап'юсь джерельної води -
щоб завжди мрії синя птиця
                мене все кликала сюди.
Дуби і сосни, і осики,
                берези, липи, терен, глід... -
мій ліс -  мій справжній скарб великий
                усіх моїх свідомих літ.