(ювілейне)
Усе життя я йшов до цього.
І ось, нарешті, тут стою:
вершина, небо близько Бога... -
Згори дивлюсь на путь свою.
А як я йшов... Не завжди рівно... -
Адже під'йом такий крутий...
Спасибі, доленько-царівно,
за добрий погляд, догляд твій.
Вам, янголи, вклоняюсь щиро,
за те, що берегли мій дух;
та закликали: знати міру,
робити виважено рух.
Спасибі, люди, люди добрі
(я пам'ятаю вас усіх), -
мені за помисли хоробрі
ви не ламали крил і ніг.
Куди ж тепер іти, летіти..?
Пропасти у космічній млі?
Та ні... - Туди, де варто жити. -
Ізнов до рідної землі.
Вершина
© Copyright: Анатолий Анненко, 2015
Свидетельство о публикации №115080905595
Свидетельство о публикации №115080905595
Рецензии