Летіла зозуля, а за нею друга...
Не дивуй, що в мене біля серця туга.
Летіла зозуля, в польоті співала,
на березу сіла - співати не стала.
"Ой скажи, зозуле, скільки мені жити;
ти ж бо, кажуть люди, вмієш ворожити".
Закувала птаха - я почав лічити:
скільки на цім світі маю ще прожити.
Кує... З кожним ковом душа моя мліє
і з наступним разом все більше радіє.
Ось уже і двадцять... та уже і тридцять...
Зазначаю тихо: "Це мені годиться".
Як пішло за сорок... - душа моя впала. -
Краще б ти, зозуле, та вже перестала.
Бо, як є надії, можна рахувати,
а як марні мрії... - нічого й гадати.
Та.., друга зозуля, полетіла далі...
Не дивуй, що нині я ходжу в печалі.
Летiла зозуля
© Copyright: Анатолий Анненко, 2015
Свидетельство о публикации №115080809101
Свидетельство о публикации №115080809101
Рецензии