Душа іде у вічність світову,
Вона не помирає... Це - неправда!!!
Колись і я у небі попливу
Хмариною...можливо - навіть завтра...
Та перш, ніж на чумацький шлях ступлю
І перш, ніж обійму безмежне небо -
Відмрію...відбажаю...відлюблю...
Чого для щастя ще людині треба?
І на своїм останнім рубежі,
(бо хто те зна коли прийдЕш до Бога?)
Я простір дам знеболеній душі,
Нахай нап"ється в смак життя земного,
Бо я понад усе цей світ люблЮ,
(Хоч дав мені сповна напитись болю)...
Та... перш, ніж в просинь неба упаду -
Подякую за невблаганну долю...
За здійснення моїх шалених мрій,
За шелест листя, трави смарагдОві,
За віру в серці, спОдіви надій,
За терпкий присмак ніжної любові,
За захвати весняного дощу,
Осінні квіти,білий сніг на скронях,
Віддам усім...усім, кого люблю,
Мою любов з сльозами на долонях...
Вiддам мою любов...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115080701548
Свидетельство о публикации №115080701548
Рецензии