В безодні своїх думок
Намагаюсь себе знайти,
Але кожен наступний крок,
А то вже не я, а ти!
Зламаю дверей замок,
Бо хочу туди зайти,
Чого ж ти тепер замовк?
Ти схожий чимсь на тупі кути.
Говориш, що ти зовсім як вовк,
А дивитись пробач, куди?
Голубіє гордая кров,
Не властні над нею суди.
Сонце сідає знов,
Але повернеться сюди.
Я не цураюсь своїх думок,
Не цураюсь що в них є ти.
Роблю ще один крок,
Розумію, потрібно йти.
Ти закрий за мною замок,
Щоб не могла тебе знов знайти.
Щоб ти просто на віки замовк.
Ти тупий як оті кути.
Та який з тебе там вовк?
Просто як заєць втік.
Замерзає у жилах кров,
Кажеш, що не мені судить.
Сонце сідає знов,
Та я не вернусь сюди.
Сонце сiда знов
© Copyright: Фома Миронович, 2015
Свидетельство о публикации №115080602166
Свидетельство о публикации №115080602166
Рецензии