Присвята дiдусевi

Присвячую цей вірш моєму
єдиному і найріднішому, найкращому
дідусеві на світі – діду Василю

Палає сніг на стомленій бруківці,
Й зникають сльози на моїх очах.
Втонуло у минулому криниці
Колишній жаль і мій вчорашній страх.

Пробач за те, що я зовсім не сильна,
Що я сумую вже не перший раз…
Життя – іронія, а доля не всесильна –
На світі вже затісно для всіх нас.

Пробач за те, що не було причини
Тебе провідати у цей вечірній час.
Ти був один. І це моя провина.
Дивись!.. Он верби танцювали вальс…

Я так сумую, що тебе немає!
Нехай згорить оцей прекрасний світ
В моїх сльозах… Нехай він запалає!!!
Він вкрав у мене так багато літ…

Та ти мовчиш… Мовчать могильні плити…
Й кричить моя поранена душа!
Дідусю! Рідний! Як ти любив жити…
Любові жити смерть і не проща…


Рецензии