Мене тут зустрічала мати,
Жива ще ніжність її рук.
Нині стріча родинна хата,
Що теж сивіє від розлук.
Іду знайомими стежками
І відчуваю серцем я:
Тепло натрудженої мами
Ще зберіга рідна земля.
З роками міг я зрозуміти
Мамину велич у житті:
Усіх вела нас на орбіту,
Сама ж лишалась в самоті.
У снах я бачу двір зелений
І матір сиву, дорогу.
За все, що Ви звершили, Нене,
Я буду в вічному боргу.
Вiчний борг
© Copyright: Микола Попович, 2015
Свидетельство о публикации №115080402837
Свидетельство о публикации №115080402837
Рецензии