154. Василь Стус. Преступно умереть так рано...

Преступно умереть так рано
И мир покинуть, и в миру,
Не долюбивши, не доклявши,
Свою гордыню покорить,
Переломив. И небеса
Осиротивши. Лес и поле,
Скуленье пса, и кухоль с кухни,
И полный горечи смех милой.
Да, тяжкая вина – вернуться
Вспять. Черная измена предкам,
Которые несли тебя
На выбухлых руках - из топей
Энеолита, мезозоя
Метели страшной, из звериных
Пащ вынесли тебя, как солнце,
На верою воздетых дланях.
Неистребим ты. Ибо время -
Стократ умножено тобою.
Земля умножена тобою,
Помножен на нее и ты.
Оковы страшные - предвечный
Твой грех.  Но обратись к истокам:
Грех матери не есть вина,
Он унаследован от  зверя.
Грех – не бороться за себя,
Грешно не выправлять себя.
Грех – синь обманывать небес,
И золото высоких звезд,
И нежную невинность  трав,
Церковный запах повечерья,
И полнозвучный тьмы хорал.
Вот это – грех. И злодеянье.
И враг тебе. А это - друг
В борьбе. Возвышенная благость
Простертого до неба света,
И кротость ласковых очей,
И ласка терпких женских рук,
Калин соцветья, чуткость звезд,
Нетленность  человеческой
Души волнений  - вот залог
И вот спасенье всеблагое.
Мильоны солнц, сердец  мильоны –
Мильоны вер – нам служат твердо.
На ней же – род людской растет.


То злочин — помирати рано
і світ залишити, і в світі
не долюбить, не доклясти,
а, упокореному, гордість
зломити власну. Небеса
осиротити. Ліс і поле,
скавчання пса, кухонний кухоль
і усміх милої гіркий.
Важкий то злочин — повертання
назад. Це чорна зрада предків,
які підносили тебе
на вибухлих руках — з боліт
енеоліту, з мезозою
страшної хуги, з пащ звірів
тебе підносили, як сонце,
на в вірі здовжених руках.
Бо незнищенний ти. Бо вік —
стократ помножений на тебе,
земля помножена на тебе,
помножений на землю — ти.
Страшні кайдани — предковічний
твій гріх. Але почни спочатку:
то не провина — мати гріх,
ще успадкований од мавпи.
Гріх — не боротися за себе
і не випростувать себе.
Гріх — ошукати неба синь,
і золото зірок високе,
і голубливу цноту трав,
церковний запах повечір'я,
і поночі грудний хорал.
Оце — твій гріх. Оце — твій злочин.
Оце — твій ворог. Це — твій друг
по боротьбі. Висока добрість
простертого до неба світу,
ласкава лагідність очей,
жіночих рук терпкавий дотик,
калин суцвіття, добрість зір,
самозбереження людських
душі розрядів — запорука
і порятунок всеблагий.
Мільйони сонць, мільйони серць —
мільйони вір — нам служать твердо.
На ній же — рід людський росте.