Сотнi рiзних облич...

Сотні різних облич на «вокзалі» життя.
Ти у натовпі мій силует відшукав.
Так, мій любий, це я! Я прийшла з небуття.
Так, із часом змінилась…Ти мене не впізнав?

Ранок сірий і дощик ледь собі моросить.
Слів не чути – хіба ж до розмов?
Ти на мене чекав?! Ще залишилась мить.
Обійми ж, бо загубимось знов!

Я залишу у пОкої всі минулі роки.
Їх не вЕрнуть назад, певно знаю.
Що це – радість в душі? чи печаль навпаки?
Я у очі твої заглядаю…

Хто і що не дозволить бути в мареві мрій?
Хто думки ланцюгами скуває?...
Як душа вже літає на крилах надій,
Тільки смерть цей політ зупиняє…
************************************************
ОРИГИНАЛ Богданы Синюк:

Сотни разных лиц…  движется «вокзал», но мой силуэт ты в толпе искал
Да, милый, это я! Да, ты меня узнал.
Что так изменюсь, ты не ожидал…
Ранняя пора, дождик моросит.  Не слышны слова, шум такой стоит
За руку возьми, чтоб не потерял,
Или обними,  ты так долго ждал
Оставлю в покое года, обратно мне их не вернуть,
Но счастлива я, что в глаза могу тебе заглянуть

Ну, кто запретит мне мечтать, кто мысли посадит на цепь….
Душа научилась летать, её остановит лишь смерть…


картинка из Сети


Рецензии
Доброго дня, Георгію!
гарний вірш Ви написали
Кращий за сприйняттям ніж оригінал
Дякую
З доров"я вам та радості

З теплом та повагою

Богдана Синюк   04.08.2015 11:47     Заявить о нарушении