Все життя ми йшли по бездоріжжю.
Я тоді не міг іще збагнуть,
Чом твоя усмішка така ніжна
Знову мене кликала у путь.
Юні роки, наче полустанки,
В пам'яті проносяться моїй.
Сипали трояндами світанки
І любов ішла, як буревій.
Долю ми коханню довіряли
І тому не відали біди.
Навіть мокра осінь нам співала
Голосом весняної води.
Промайнули роки і нежданно
В інші ти відправилась світи.
Дай же мені прощення, кохана,
Що не зміг тебе уберегти.
Ти усім жадала сонця й неба,
Мрія твоя - чиста і проста.
Тяжко на душі тепер без тебе
І життя, здається, - суєта.
***
© Copyright: Микола Попович, 2015
Свидетельство о публикации №115080306961
Свидетельство о публикации №115080306961
Рецензии