Сірі очі. Блакитно-сірі. Тішуся.
Я дивлюсь у них і, мабуть, неуважно слухаю.
Я поруч з Тобою. Словом. Поглядом. Думкою.
Хвилини ідуть, але, що це, в порІвнянні з вічністю?
Ми говоримо. Теми у небо піднІмуться,
Коми мовчанням розставленні ще зовсім невпевнено,
З попелу в дим — і одразу назад, в темряву.
Хмари дощем випадуть згадками, вірністю.
Ти втомлена. Бачу. Та давай ще трохи посидимо.
Одне проти одного і наодинці зі щирістю.
Я би забувся, прощаючись мовчки із дійсністю.
І тримав Твою руку. На серці. Ніжно і віддано.
Не хочу, та йду. Поцілунок. У щічку. Щиро так.
Ти обіцяєш, що ми неодмінно побачимось.
Я вірю словам. Я вірю їхньому значенню.
І розчиняюсь, як дим сигаретний квартирою.
28.07.2015р.
(с) Кучерявий
#Кучерявий
***
© Copyright: Володимир Кучерявий, 2015
Свидетельство о публикации №115080103442
Свидетельство о публикации №115080103442
Рецензии