Неначе вранішні зірниці,
Що осявають даль і вись,
Нині горять твої зірниці,
В них сонце з місяцем злились.
Від сонця ніжність увібрали,
Звабу - від місячних ночей.
Я божеволію від чару,
Що в глибині твоїх очей.
І знов душа твоя відкрита,
Жага і пристрасть у словах
І магнетизм несамовитий
В твоїх коралових устах.
І ти сама, мов сонце в літі -
Господня благодать сповна.
Тремтить планета на орбіті
І рветься у душі струна.
***
© Copyright: Микола Попович, 2015
Свидетельство о публикации №115073004427
Свидетельство о публикации №115073004427
Рецензии