По годинах, за десять дванадцята

По годинах, за десять дванадцята/
Ще є час щоб вернутись в колись/
І згадати чи перше побачення/
Чи ті сльози, що ніччю лились/

Щоб згадати, як ти її руку/
Крепко-крепко в долонях стискав/
Щоб згадати, як майже опівночі/
«Я люблю тебе», їй шепотав/

Один раз, той єдиний й останній/
І хто знає чи варто було/
Може все б тепер склалось інакше/
Але байдуже, вже все одно/

Час прийшов, помирати так з піснею/
Але пісня не йде на уста/
Німа тиша, та й що говорити/
Твого болю не скажуть слова/

Скільки там залишилось? Ще трохи/
Помолитися може, чи що?/
Ти прости мене Господи грішного/
Бо за мене даремно лив кров/

Бач як сталось, беру гріх на душу/
Та ще й смертний, не те, що якийсь/
І ніколи його не спокутую/
Як би сльози з небес не лились/

Ти мені дав життя і я вдячний/
Що не зміг я прожить, винен сам/
Кажуть в кожного хрест свій по силі/
Але я під хрестом своїм впав/

То думки, ти із ними жив завжди/
А тепер разом з ними помреш/
Лише дещо у віршах залишиться/
І любов твоя лишиться теж/

На годиннику майже дванадцята/
Уже чути як потяг реве/
У якому їде дівчина/
Що уже не побачить тебе/

По годинах рівно дванадцята/
До закінчення лічена мить/
Він піде, а що потім зостанеться?/
Чи заплаче хто не будь за ним?/