Настає щось пройняте, прожите та покинуте.
Настає щось від тоді не забуте та болісне.
Настає, оминаючи прикмети життя,
Настає та тремтить перед плачем мерця.
Воно мов огортає та не знає кінця:
Все кружляє навколо забутого дна,
І шукає-шукає когось без слівця.
Поглядає у очі, і бачить – пітьма.
Воно помолитись захоче і того не зуміє:
Лиш казатиме «отче наш….» та віри не буде.
Не дуже веселе, занадто самотнє,
Трішки понуре - людське серце побите;
Покидає щось пройняте, прожите та покинуте,
Покидає не дивлячись на забуте і болісне.
Покидає, оминаючи прикмети життя,
Покидає та знає – не має кінця!
***
© Copyright: Стефания Рудецкая, 2015
Свидетельство о публикации №115072704759
Свидетельство о публикации №115072704759
Рецензии