302. I знову заметiль. I зникли кроки...

 І знову заметіль. І зникли кроки.
 І кружить віхола, і навкруги пітьма.
 Тепер уже далеко тії роки
 та і любові тої вже нема.

 Та придивитись може б на хвилину,
 хоч на вершечок часу зокрема,
 де ти була колись в душі єдина.
 На жаль тепер тебе там вже нема.

 І зовсім не тому тепер я каюсь,
 що вже не повернути ту добу-
 та й що нам від тих пір на двох зосталось-
 а лиш тому, що я тебе забув.

 Забув, неначе просто з серця вирвав
 і душу занапастив зокрема.
 Між тим і цим життям зіяє прірва...
 Та недоречно, що тебе нема.

 І я тепер душею розумію -
 даремно мабуть ті спалив мости.
 Бажання зустрічі - мої закуті мрії...
 Тепер важливо, чи захочеш ти.

 І всеж-таки мої палкі вітання
 тим рокам невгамовної весни...
 Ми повесні бродили до світання,
 а розпрощались, пам"ятаєш, восени?

 
 


Рецензии
В эту дивную речь вновь хочу окунуться. Пусть не всё понимаю... Позволь.

Татьяна Казовская   13.09.2015 23:56     Заявить о нарушении
Две готовые строчки для стиха из твоих уст. Продолжи, просто просится на продолжение. Спасибо, Тань

Игорь Ярин   14.09.2015 08:49   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.