навiть у дев яносто

навіть у дев'яносто, загнані в рамки радикуліту, склерозу та старечого маразму,
намагайтесь тверезо пам'ятати хоча б одну річ:
скільки б років вам не було, ви ще встигнете знайти людину,
з якою зустрічатимете світанки.
ще принаймні один раз, допоки ви помрете.

мені небагато років, але ось-ось почнуть продавати без паспорта сигарети,
а я вже тричі не спала до ранку з хлопцями.
з трьома різними хлопцями.

я ще не встигла ні разу побувати в інших країнах,
але встигла збитись з рахунку, скільки разів стояла на кордоні життя та смерті,
скільки разів невміло еквілібрувала на цій тонкій лінії,
скільки разів - банально ледь-ледь не померла,
скільки разів висіла на волоску.

мене, здавалося б, ніколи не били батьки у дитинстві,
але я досі втікаю з дому.
і хоча б раз на місяць стаю схожою на героїню книги одного відомого
американського чи то англійського - я навіть уявлення не маю - прозаїка,
з чиїх творів, здається, давно вже виросла.

тому що я - це я. я є підліток двадцять першого сторіччя,
і всі мої думки, проблеми і мрії
замкнені або в соціальних мережах,
або в інших безмежних просторах інтернетів.

якими б старими ви не чули себе всередині, вірте,
що у вас попереду не ще один всесвіт.