І сліз нема, щоб виплакати втому.
Вони зібрались хмарами в душі.
І знову вечір. І ти йдеш додому
До стін, що не лікують, бо чужі.
І знову двері. Ключ. Поріг. Кімната.
Й ніхто не зустрічає тебе знов.
Ти все частіше згадуєш про матір.
Про її віру, ніжність та любов.
А далі шафа, душ і чашка кави
Та список повідомлень, що пустий.
Бо друзям стала більше не цікава.
І з вуст пускаєш тільки дим густий.
Холодна постіль розміром з кімнату.
В ній загубитись можна. І не раз.
Вона як ти - зуміла все зібрати:
Від тихих сліз - до голосних образ.
І знову холод. Ковдра. Мертва тиша.
Й нема об кого затишно зігрітись.
А ліжко кожен день стає все ширшим.
Й все більше в ньому можна загубитись.
Як це назвати: Біль, тривога, втома?
А може гордість, злість чи самота?
Нема різниці...ти сидиш удома.
В кімнаті повно меблів - та пуста.
Самотнiсть - власною персоною
© Copyright: Арина Ковальских, 2015
Свидетельство о публикации №115072205379
Свидетельство о публикации №115072205379
Рецензии