Рима розхитана

Липень на дворі, літо у розпалі,
Ні, щоб радіти тепленьким дощам...
ПівУкраїни вже майже прокльопали!
Грець йому! Скільки терпіти ще нам?!
Ціни космічні, податки нелюдяні,
На кладовищах новенькі вінки...
Слухаю радіо - пісні улюблені,
І відганяю погані думки.
Тяжко і важко та якось жилося:
Долар по вісім, без пуль та гармат.
Стало наразі сивішим волосся
У тих батьків, чиє хлопче - солдат.
Від тих новин щодобово поганих
Зовсім не теплі липневі дощі,
Сонце не те при порожніх карманах,
І неспокійно щодня на душі.
Хочеться кращого, віримо, зможемо!
Мозок навивіріт - спека взнаки.
Все подолаємо, всіх переможемо,
Бо ж ми завзяті, бо ми ж козаки!
Знають усі основні заповіти,
Та лиш один я не раджу забуть:
"Кожному дню треба, друзі, радіти,
Бо вже наступного може не буть".
Думки розрізнені, рима розхитана,
Поруч кохана солодко сопить.
Хочеться вранці проснутись і крикнути:
"Як, Україно, тебе не любить?!"