Невероятная

Неймовірна, шалена і часом трохи п’янка
Любить схід зустрічати і слухати вітер
Часто пише листи і шаленіє від гарних літер
Вона краща за мене, вона не така, як я.

Носить срібну каблучку на лівій руці
І ховає від сонця свої незрівнянні очі
А коли місто стихає щоночі
Вона дістає пожовклі старі папірці
[І пише листи до нього]

Вона закохана в небо, воно їй неначе брат
Допоможе, підкаже, простягне руку
І коли відчуває вона страшезно велику муку
Лишень небо приймає на себе вистріл її гармат

Вона слухає музику так, наче там є якась підказка
Наче там є пігулка від всіх її дивних «болить»
Але я так хотів би, щоб кожну ту бісову мить
Вона набирала мій номер, якщо їй потрібна казка
 
Я розкажу їй про сайво нічних зірок
Я змалюю їй кожну квітку
Розкажу, як роса освіжає влітку
І що я ще не зустрічав таких, як вона, жінок.

Вона тремтить, коли чує щось про кохання
Вона воліє цього не знати і жити без
Вона торкається пальцями до небес
І п’є міцну каву, ледь на землю сходить світання.

Вона вдень дістає свою «Лагідну ніч» і слухає Карну
Я заплющую очі і уявляю її обличчя
Уявляю волосся, що спадає на передпліччя
І шепочу про себе яка вона неймовірно гарна

А вона, лиш заплющив очі, уявляє собі прибій
Теплий вітер, схвильоване море
І коли у кімнаті у нашій зачинені штори
Я знаю, я відчуваю, що цілий Всесвіт лише у ній.