Николай Гумилёв Война Микола Гум льов В йна

Николай Гумилёв «Война» (Микола Гумільов «Війна»)


«Війна»

Наче пес, що на ціпку важкому
Знов заскиглив в лісі кулемет,
І дзижчать шрапнелі, мов ті бджоли,
І червоний там збирають мед.

А «ура» у далечі - мов співи,
День важкий, що провели женці.
Вимовиш – Та це ж село ще мирне!
Бо такі ж спокійні люди ці.

Достаменно – все святе і святе.
Справа величавої війни.
Серафими – ген ясні й крилаті,
За плечима воїнів вони.

Трударів, що так ідуть неспішно,
На полях, що змочені в крові,
Подвиг сіючи, та славу жнучи,
Ти, Господь, прошу благослови!

Як і тих, що гнуться під сохою,
Як і тих, що в скорбних молитвах.
Їх серця горять перед Тобою,
Наче віск свічок у їх серцях.

Лиш тому, прошу о Боже милий!
Ти на сіті ласку подаруй,
Хто промовить: «Годі! Ворог милий
Ти прийми мій братський поцілуй!»

 
*****

Николай Гумилёв

«Война»
М. М. Чичагову

Как собака на цепи тяжелой,
Тявкает за лесом пулемет,
И жужжат шрапнели, словно пчелы,
Собирая ярко-красный мед.

А «ура» вдали — как будто пенье
Трудный день окончивших жнецов.
Скажешь: это — мирное селенье
В самый благостный из вечеров.

И воистину светло и свято
Дело величавое войны.
Серафимы, ясны и крылаты,
За плечами воинов видны.

Тружеников, медленно идущих
На полях, омоченных в крови,
Подвиг сеющих и славу жнущих,
Ныне, Господи, благослови.

Как у тех, что гнутся над сохою,
Как у тех, что молят и скорбят,
Их сердца горят перед Тобою,
Восковыми свечками горят.

Но тому, о Господи, и силы
И победы царский час даруй,
Кто поверженному скажет: «Милый,
Вот, прими мой братский поцелуй!»