Ти щасливий?

-Ти щасливий?
-Щасливий.
-Чому?
-Так, щасливий тому, що живу.
Ще тому, що живу на Землі,
Що неждано зустрів тут її.
-Це ж  про кого говориш?
-Про ту, що кохаю.
Сам кохав ти колись?
-Чи кохав я? Не знаю.
Тільки чув про таке почуття.
Дуже дивне у вас тут життя.
-Про кохання лиш чув і життя тобі дивне.
То ти сам не з Землі? Тобто ти – не людина?
-Я поет із безмірно далеких світів.
Цілу вічність сюди із безмежжя летів.
Так давно, коли був іще зовсім малим,
З мудрецем мав розмову старим-престарим.
Розповів він, що в просторі десь між пітьми
Є планета, де люди такі ж, як і ми.
Дали люди планеті тій дивне ім’я
Мелодійне й красиве – планета Земля.
А сама та планета на диво красива.
І живуть на ній люди прекрасні, щасливі.
“Щ о є щастя?”- тоді в мудреця запитав.
А у відповідь він мені ось що сказав:
“Як я відповідь дам на твоє запитання? –
Ти ж не знав боротьби, ти не знаєш кохання”.
Зародилися дивні в мені почуття,
Я на Землю хотів і твердив все “З е м л я”.
Подивившись проникливо в очі мої,
Зрозумів він, що місце моє на Землі.
“Тут ти жити не зможеш. На землю лети.
А бажання і мрії здолають світи.
                1971