Коли промінчик сонця падає на тебе
Ти лагідно всміхаєшся йому
Коли ідем з тобою просто неба
Ти сподіваєшся на те, що підійду
Ми не знайомі, ні. Нам просто по дорозі,
Але мовчим коли ідемо ми
Розходимося ми в легкій тривозі
Й думки одразу всі стають сумні.
Я не закохана, напевно. Ні!
Та все ж я пам'ятаю до дрібниць:
Твої вуста такі солодкі - неземні,
Немов нектар із свіжих полуниць.
Твоє волосся що підрізане до вух
Чудовий ніс і такі сильні руки
Твій голос, що лоскоче слух
І очі, в них же можна потонути.
Твої печаль, і радість, і біда,
Як і мої, завжди на видноколі
Та все ж дорогою йдеш ти і іду я
Ми мов приречені, не знатися ніколи...
Немного не ру
© Copyright: Аня Шараева, 2015
Свидетельство о публикации №115071800123
Свидетельство о публикации №115071800123
Рецензии