Відчай.
Дівчина з очами повними печалі,
Сонечко благає, сльози пророняє,
Посмішка мінлива на її обличчі,
А думки в душі ниці та невтішні.
Дівчина вродлива по стежкам блукає,
Вітерець сукенку ніжно погойдає,
Тяжко дівчині у серці, тяжко до печалі,
Сяйво сонця, душу, невтішно плекає.
Думи про кохання, серденько розбите,
Думи про дитя, що без батька лише,
Гіркота від роздумів про життя майбутнє,
Розбиває на останок світ надій - це відчай!
Посеред літа грози розверзлися,
Та холодом повіяло низьким,
Вона побігла поміж зливними струмками,
Перестрибнув через калюжі океани.
В її руках дві долі, два струмка,
В її надіях найщасливіше життя,
Здолати б біль у серці й заспокоїться душа,
На роздоріжжі майбуття і небуття.
Отчаянье... укр
© Copyright: Злата Боголюбова, 2015
Свидетельство о публикации №115071405961
Свидетельство о публикации №115071405961
Рецензии