Природу за каприз не нам судить

Я слышала, как травы шелестят,
Когда неистово их дождь качает,
В порыве страсти он не замечает,
Что непогодой третий день распят.

С деревьев падает листва до срока,
Безжалостно её свирепый ветер рвёт,
Запутавшись в ветвях он стонет и поёт,
И жмётся жалобно к земле осока.

А синих туч лохматый караван
Плывёт по небу с запада к востоку,
И столб в ночи фонарный одиноко
Полощет в лужах свет,он словно пьян.

Раскачивает от кустов косые тени,
Бросает тусклый свет в моё окно,
И кажется уже давным-давно
Дождь мечется между домов в смятении.

Природу за каприз не нам судить.
Нам-принимать,что послано всем свыше...
А дождь стучит,стучит по тёмным крышам,
Пытаясь лето вовсе остудить.


Перевела на украинский Валентина Лысич

Я слухала, як трави шелестять,
Коли їх дощ натхненно колисає,
В пориві пристрасті не помічає,
Розіп'ятий негодою: - тремтять.

І листя сиплеться з дерев до строку.
Безжалісно його злий вітер рве.
Заплутавшись в гілках, він стогне все,
Аж до землі осику гне високу.

А синіх хмар кошлатий караван
Пливе на небі з заходу до сходу.
І ніччю стовб ліхтарний всім в угоду
Полоще світло у калюжах сам.

Колише тіні від кущів він днями.
Шбурляє світло тьмяне у вікно.
Здається, що уже давним-давно
Дощ розривається в сум'ятті між стежками.

Природи примхи - ні, не нам судить.
Приймати - нам, що послано, - обжити.
І намагаючись це літо остудити,
Дощ по дахах, по темних, дріботить.

03.12.2017