128. Василь Стус. По летописи Самовидца

Плененное солнце косит перепуганным оком,
Как конь сумасшедший, что чует под сердцем клинок.
За тучею тучи. За дымом пожарищ - высоко
На пустошь взирает бледней полотна божество.
И бьются друг с другом больные сыны Украины,
Тот с ордами ходит, а тот призывает Москву.
И залиты кровью все очи пророчьи. С руины
Мать больше не встанет - раскинула руки во рву.
Нашли, налетели, измяли, спалили,
Забрали с собою весь тонкоголосый ясырь.
Да чтоб вы пропали, сыночки, да чтоб вы пропали,
Ведь так не карал нас и лях-басурман-изувер.
И Тясмину тесно от трупов казацких и крови,
И Буг почернелый завален телами людей,
Да чтоб вы пропали, сыночки, и были б здоровы,
В запекшемся пекле и в рае, что ада страшней.
Ремни с вас нарежут, насадят вас гузном на колья
И крови наточат - упейтесь кровавым вином.
А где ж Украина? Все дале, все дале, все дале.
Наш дуб вековечный убрался сухим порохном.
Плененное солнце косит перепуганным оком,
Как конь сумасшедший, что чует под сердцем металл.
Дымятся руины, кровавым сбегают потоком,
Татарское солнце стожалом разит наповал.

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо
зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни
вже мати не встане — розкинула руки в рову.
Найшли, налетіли, зом'яли, спалили,
побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено тілом людським,
бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.
Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна, кривавим збігає потоком,
а сонце татарське стожальне разить наповал.


Рецензии