***

Цвіли каштани у веснянім парку,

Травичка зеленіла, цвів бузок,

А плющ обвив своїм пагінням арку

і лебеді вернулись на ставок...

 

Дорослими вже стали їхні діти,

А, наче вчора ще були дітьми...

Щебечуть птахи... зацвітають квіти,

Ті, що й колись у цім саду цвіли...

 

Цвітуть каштани у парку веснянім ...

А вони разом знову віч - на - віч...

Затихло все... Лиш у її мовчанні:

Весь біль і смуток ввесь - ось в чому річ...

 

Лиш погляд... лише подих... лише руки...

Тремтить на вітрі гілка терену...

Є в них усе...Та тільки біль розлуки...

У їх очах... А ще? Я не збагну...

 

І ніби все, як було в 20 років:

І той же парк... І ті ж цвітуть сади ...

І той же шелест чується від кроків...

Та ті ж краплинки ранньої роси...

 

І знову, як колись, цвітуть троянди...

В його руці тремтить ЇЇ рука,

А у очах сльозинки, мов гірлянди...

Така ж бо доля... Доля в них така...

 

Цвітуть каштани... Обвива плющ арку...

Між ними зараз стільки довгих днів!!!

Вже внуки їхні бігають у парку...

А ніби лиш учора він її зустрів...