Почуття розгубились у вирi стихiй...

Почуття розгубились у вирі стихій,
Поволокою пам"ять сповили серпанки,
Напівстертії дати знаменних подій
Хвилюванням гойдають на вікнах фіранки...

Чорну тінь у вікні віддзеркалює скло,
Темна ніч, мов змія, виповзає з-під стріхи...
Задрімавшую пам"ять вогнем обпекло:
Ельф зухвало в душі понадряпав огріхи...

Павутиння в кутках немолящихся стін
Колихається прОтягом теплого вітру,
Кольорові дими сповиваються в тлін,
Щоби смутку додати в життєву палітру...

Безсоромно безсоння влізає в вікно
І самотності тихо нашіптує оду...
Сміючись, розуміння таврує клеймо,
На замовлення долі...із номером коду...

Та считати ті цифри уже не дано:
Осліпляючим болем знебарвились очі...
Час безжалісно душу зірвав в решето
Та йому те замАло...він всю її хоче...

Розливає у кухоль чи кров, чи вино,
Пригощає гостинно, готуючи пастку...
Та життя не для того людині дано,
Щоб спивать поодинці безбарвную частку...