Ми досвід беремо у тих,
Кого потрібно залишати.
Звикай до пам’яті про них,
Учись навмисно не тримати,
А відпускати...
Не буває
Так, щоб довіку, назавжди...
Напившись, дерево шукає
Нової знов і знов води.
А не болота...
Дякуй долі
За те, що в неї є нове,
Рух – запорука щастя й волі.
І тільки так душа живе.
Я зупиняюсь, щоб іти.
Я віддаю, щоб володіти.
Я не шукаю, щоб знайти.
Я відпускаю, щоб зустріти.
27.06.15
Вiдпускати
© Copyright: Олег Вербовий, 2015
Свидетельство о публикации №115062704586
Свидетельство о публикации №115062704586
Рецензии