Ти у руках тримав долоні моря,
Колись давно, коли настав наш час.
І око сонця заглядало мені в вічі,
Ніби всередині розпалюючи свічи,
Ніби пізнало все давно про нас.
На виклик долі радий був піти,
Ти не боявся жодної пригоди.
І я услід покірно йшла на поклик,
Ішла, чекаючи на схвальний дотик,
Забувши про тортуги і негоди.
До вічних вихідних безхмарого життя,
Отримали квитки на потяг до неділі.
Ти обіцяв мені безкає небо,
Ти обіцяв, що й взимку буде тепло,
Гуляти будемо на спільному весіллі.
Ти пройдеш босоніж по змерзлих травах,
Колись тоді, коли закінчим шлях.
І знову вітер гратиме у юних скронях,
І знову море гратиме в твоїх долонях,
І знову згубимось у нами ж створених дивах.
Ти у руках тримав долонi моря...
© Copyright: Дария Григорьева, 2015
Свидетельство о публикации №115062504979
Свидетельство о публикации №115062504979
Рецензии