Вiкi

кожен робочий день починаю із Вікіпедії –
забиваю сьогоднішню дату і читаю, що трапилося тоді –
сто, чи двісті, чи тисячу років тому,
вічний мир підписали, чи вкотре якась війна,
епідемія, вибух, політ, захопили, вкрали,
народився, помер, скасували, створили  тощо,
всі ці площі, майдани, кайдани, цей калей-
                -доскоп
проминущих, як пух із тополі в твоєму місті –
дат, яких за великим рахунком ніхто не знає,
низки прізвищ-імен королів, воєвод, поетів,
космонавтів, артистів, абатів, садистів, вчених  -
хто ця жменька людей, що доперли  смішної слави –
на сторіночці Вікі мигнути рядком коротким?
….
 Чуєш – трави ростуть – безіменні, як бог всесущий?
Бачиш – ластівки (теж  безіменні)  латають небо?
Міріади мурашок ( однакових?) по стежинках
(як артеріях світу) біжать в мурашиних справах,
Море лиже камінчики білі – і те, що чорне,
І невидиме море – Сарматське – що теж присутнє…
А посутньо –
усе безіменне  - насправді вічне,
і стократ важливіше, ніж біле віконце Вікі…