100. Василь Стус. Ты где-то дальше памяти...
Ты где-то дальше памяти. Во тьме
Утраты той, с которой свыклось сердце.
И светишь, как звезда, из глубины
Возвышья наднебесного. Тебе
Всё пять годков. И ты в годах тех вязнешь,
Как зернышко в скорлупке. Боль моя,
Сгоревшая до пепла, как нестерпно
Было б тебя вдругорядь породить
И вновь, как в первый раз, узреть младенцем!
Ти десь уже за пам’яттю. В пітьмі
утрати, до якої звикло серце.
І світишся, мов зірка, з глибини
узвишшя наднебесного. Тобі
все п’ять лиш літ. І ти в тих літах стрягнеш,
як зерня в шкаралущі. Болю мій,
на попіл вигорілий, як нестерпно
було б тебе удруге народити
і знов, як перше, вздріти немовлям!
Свидетельство о публикации №115061700683