На вулиці плюс п'ятнадцять,
п'ятнадцяте червня. Літо
кудись поховало квіти,
як ніби у шафу - коханця,
і краплями б'є по бляшанці.
Куди ці дощі подіти?
Ми начебто індіанці -
і вільні, і сильні духом -
нам вітер на вухо дмухав,
а ми того відчайдуха
ловили в степах у танці.
Ми сонця свого обранці -
від соняшників макуху
ховаєм в маленькій банці,
співаючи колискові.
Почув тільки той, хто слухав.
Проблеми всі дріб'язкові
при нашому кожнім слові
втікають завжди в мовчанці.
Ми ті, хто чаює вранці
із м'ятою через сито.
Вже ситі - просити літо,
чи сповнитись забаганці?
Ми найманці свого часу.
Нам пір'я орлів - прикраси.
Так, може, нам літо вкрасти?
Поцупити й заховати
в шпарині десь у фіранці!
Сніжки майстрували з вати -
то й сонце собі крилате
ще можемо намалювати.
Бо ми ж недарма індіанці.
Iндiанцi
© Copyright: Надежда Теленчук, 2015
Свидетельство о публикации №115061605503
Свидетельство о публикации №115061605503
Рецензии