94. Василь Стус. Всепронизавший собой вопль...

Всепронизавший собой вопль,
Крик крика, крика крик.
По горло сыт морокой той,
Хотя к ней и привык.
Те комья боли в сердце, боль
Задавленных страданий –
Спасенья нет от боли той,
Проглочено всё хланью.
Всеразрывающая боль –
Из края и на край,
В безумие ныряй, на дно,
В отчаянье сигай.
Пронзительный до боли свет,
Край края, точка зла,
Летишь, лютуя, как стрела,
Что пущена лететь.
Пронзительный до боли миг -
Свершенье и провал.
И только сердца стук в груди
Наперекор врагам.


Усевитончуваний зойк,
крик крику, крику крик.
Задосить. Спекайся морок,
хоч як до них і звик.
Ці груди болю, біль грудей,
застрашених страждань -
нема їм жодних панацей,
все поглинає хлань.
Усевитончуваний біль -
із краю і на край,
ступай у паділ божевіль,
до відчаю рушай.
Усевитончуваний світ,
край краю, цятка зла,
ти в лютім леті, як стріла,
запущена в політ.
Усевитончувана мить
сподіянь і зневір.
І тільки серце стугонить
катам наперекір.