Йде по вулицi старенька

Зігнувшись, йде по вулиці старенька.
— І знов сама… — шепочуть люди вслід.
Нікому не потрібна стала ненька.
Не їдуть діти… Загубився й слід.

Поки були здоров’я в неї й сила,
Віддати дітям їй хотілось все.
Були ще сили й по землі ходила —
Тепер ніхто й води не принесе.

Зуміла всіх на ноги їх підняти
(Аж семеро було, а зараз п’ять).
Навчила всіх і жити, й працювати,
Лиш не змогла людську їм душу дать.

Старою стала матінка, слабкою.
Та біля неї діточок нема…
Бо совість їхня вкрилась трин-травою,
В холодних душах вже давно зима.

Зібрались діти провести нараду,
Іще при рідній матері живій.
Усі кудись подіти неньку раді—
За спадок починався справжній бій !

Ніхто не хоче безпорадну брати.
Зіпхнули матір меншому з синів…
Нема кому стареньку доглядати,
Вже матінку брат до сестри відвів…

На щастя, мати швидко схаменулась,
Подумала… і з хати не пішла.
Жахнулась! Під чужим би тином гнулась…
В домівці дні останні дожила…
 
І не подумали дочки і сини,
Який-то приклад дітям подають!
Прийде час, коли постаріють вони,
Їх діти у притулок віддадуть...

09. 05. 2002 рік
Світлина з інтернету
***
Рецензия-перевод стихотворения на русский язык

Сгорбившись идёт по улице старушка
- Опять одна - ей шепчут люди вслед.
Никому не нужной стала матушка,
Не едут дети. И пропал их след

Пока была здорова, были силы,
И детям всё хотелось ей отдать.
Жила для них и по земле ходила,
Приедут - ласково встречала деток мать

Сумела всех их на ноги поднять
(Их было семеро, теперь осталось пять)
Работать научила их и жить
Лишь только душу не смогла вложить.

Летело время. Мама слабой стала,
Не едут дети. В доме тишина.
Их совесть трын - травою заростала,
Бродила в душах стылая зима.

Приехали однажды в дом родной,
Совет держать, при матери живой.
Куда её отдать, с кем будет жить?
Чтоб свой кусок наследства отхватить.

Никто не хочет маму брать к себе,
Спихнули одному из сыновей.
И он не стал присматривать за ней,
Повёл старушку в дом сестры своей.

Но к счастью, быстро мать у них очнулась,
Подумала?.. Из хаты не пошла.
Нет, под чужим забором... Ужаснулась!
И век свой в родных стенах дожила.

*************************
Задумались бы дети, ну, хоть малость,
Какой пример детишкам подают!
Что придёт время и наступит старость,
В дом престарелых их самих сдадут.

Любовь Григорьева 2   29.07.2015 01:38