Дiти Сонця

...А Сонечко
          загляне у віконце,
Зігріє душу,
Прожене з очей
            туман печалі,


А Сонечко
         веде нас далі,далі,
В ліси,луги
          із дзюркотливими
                струмками,


А Сонце,
          як ласкаві руки
                мами,
Плекає скромні первоцвіти,
                що здаються
Яскравіші троянд,
Які розквітнуть потім,
             вже в літньому теплі,
                у певності на спокій.


А первоцвіти,
Перші Сонечкові дітки,
Відважно йдуть на ризик
Снігів останніх і морозщів,
Йдуть
       на поклик волі.


Маленькі,та відважні
               діти Сонця
Пробуджують в нас
              сподівання долі,
І розкривають очі,
            як віконця,
                до кращого...


Чи тільки ж -
          до весни,
              уже розкішної?
Іще вони щось будять
У серці нашому...
Тому й шукають люди
Ці паростки надій,
Дарують любим,
Коханим,друзям,
І собі несуть додому,
Скидаючи зимову сіру втому,
Вдивляються у тихі очі квітів,
Щоб серцем слухать
           той пароль надії:


Весна іде,
           ще сонце нас зігріє,
Сади розквітнуть,
           защебечуть пташки,
І хоч поки ще
            холодно і важко


Та ми пережили
               зиму.


Переживемо,
Дасть Бог,
        і лихоліття?!


Нестатки,зради і розчарування...
Ще оживе народ?
І розцвіте кохання?
Іще життю ми будмо радіти?


Спасибі за надію,
            Сонця діти.