Ой, у полі, при дорозі,
Зозуля кувала.
Говорила примовляла,
Та кохання звала.
Звала вітер, що гуляє
По степах, під небом.
Звала нічку, що сховала
Милого,…не треба.
Ой, ти вітре-вітеречку,
Заманив в неволю.
Віднімає тиха річка,
Волі злую долю.
Не гуляє мій коханий,
Тільки сум в віконце.
Затуляє, тихо хмара,
Промінець від Сонця.
Запалає моє сердце,
Полум’ям багаття.
Затріпочуть мої вії,
Пожалійте браття.
Відпустіть, та не тримайте,
Я злітаю в небо.
Як же жити без кохання,
Без нього… не треба.
Розшукаю я кохання,
Де б не заховали.
Луки, квіти та убрання,
Що з росою вкрали.
Я вберусь у тії шати,
Що струмками вшиті.
Та піду шукати щастя,
Де гуляє вітер.
Зозуля кувала
© Copyright: Александр Бирзула, 2015
Свидетельство о публикации №115061004526
Свидетельство о публикации №115061004526
Рецензии