Плакали дві верби,
Задивившись у воду.
Що там, у тій воді? –
Мабуть, все життя,
Радість моя й печаль,
Та немає броду,
Ніби то у хвилин
Нема вороття.
Перша верба – то біль
І глибокий смуток,
Глибший, ніж та вода
В самій глибині;
Друга – то щастя світ мій
І мій притулок
Десь, над водою, там,
В сонця промені.
Верби – сестрички,
Моєї душі дві доні!
Ви не сумуйте,
Я вас обох люблю...
Віти заплакані
Ніжно зберу в долоні:
Радість свою й печаль,
І любов свою...
Верби - сестрички
© Copyright: Ольга Муромец, 2015
Свидетельство о публикации №115060609617
Свидетельство о публикации №115060609617
Рецензии