Спочатку був місяць і зорі,
А потім – здивовані очі.
То серпень розлився, як море,
І подих долоні лоскоче.
Той подих наповнила тиша:
На смак - як нічна прохолода,
На дотик - м’яка, найніжніша
І найчарівніша на вроду.
Прилинула в душу, як хвиля,
Вином розлилася по тілу.
І випити страшно те зілля,
І вже зупинитись несила.
Думки розлетілись птахами,
А серце не зна, що ж робити?
Заплуталось поміж зірками…
Не дихати? Отже, не жити?!!
Я двічі страждати не хочу,
Вагаюся, може, не треба?
Та дивиться прямо у очі
Закохане зоряне небо.
иллюстрация из интернета.
А потiм...
© Copyright: Ольга Муромец, 2015
Свидетельство о публикации №115060609342
Свидетельство о публикации №115060609342
Рецензии