Із мозку вичавлюю дійсність.
Вона тоді вже не існує,
Коли в очі дивиться вічність,
Коли часу плин не панує
Над тим, що так хибно здавалось
Основою вічних основ...
Життям смерть насправді ввижалась.
Зник час, бо не стало оков.
Немає над чим панувати:
Не бачу, не чую, не маю,
Не знаю і не хочу знати,
Забув про все й не пам’ятаю.
Летітиму вічно над світом,
Без цілей, бажань і думок.
Тепер я безтрепетний вітер
Або танок білих хмарок.
По небу, із неба, у небо
Навиворіт виверну вир,
Я там, де нічого не треба,
Бо є тільки вічності шир.
Порожня німа повнота,
Ніколи – назавжди й навічно,
Абиде – і ніде нема,
Рухливо – водночас статично.
Завжди мовчазна та велична,
Долаючи простір і час,
Вбирає усе в себе вічність,
Байдужа й жива водночас.
23.04.15
Вiчнiсть
© Copyright: Олег Вербовий, 2015
Свидетельство о публикации №115060503148
Свидетельство о публикации №115060503148
Рецензии